1-а СамуїловаРозділ 30 |
|
1 |
|
2 І позабирали вони до неволі жіно́к, що були в ньому, від мало́го аж до великого, нікого не забили, але забрали, та й пішли своєю дорогою. |
|
3 І прийшов Давид та його люди до того міста, а воно спа́лене огнем! А їхні жінки, та сини їхні, та їхні до́чки — забрані в неволю. |
|
4 І підніс Давид та народ, що з ним, свій голос, та й плакали, аж поки не стало їм сили плакати. |
|
5 І були взяті до неволі оби́дві Давидові жінки́: їзреелі́тка Ахіноам та Авіґаїл, коли́шня жінка кармелітянина Навала. |
|
6 І було Давидові дуже гірко, бо народ говорив, щоб його вкаменувати, бо засмутилася душа всього народу, — кожен обурився за синів своїх та за дочо́к своїх. Та Давид зміцни́вся Господом, Богом, своїм. |
|
7 І сказав Давид до священика Евіятара, Ахімеле́хового сина: „Принеси до мене ефо́да!“ І Евіята́р приніс ефода до Давида. |
|
8 І запитав Давид Господа, говорячи: „Чи мені гнатися за тією ордою, чи дожену́ її?“ А Він відказав йому́: „Женися, бо конче дожене́ш, і конче ви́зволиш“. |
|
9 І пішов Давид, він та шість сотень люда, що з ним, і вони прийшли аж до потоку Бесор; а відсталі спинилися. |
|
10 І гнався Давид, він та чотири сотні чоловіка. А двісті люда спини́лися, бо були слабі, щоб перейти потока Бесор. |
|
11 І знайшли вони в полі єги́птянина, і привели́ його до Давида, і дали йому хліба, а він їв, і напоїли його водою. |
|
12 І дали́ йому половину грудки сушених фіґ та дві в'язки родзи́нок. І він з'їв, і вернувся дух його до нього, бо він не їв хліба та не пив води три дні та три ночі. |
|
13 І запитав його Давид: „Чий ти та звідкіля́ ти?“ А той відказав: „Я єгипетський юнак, раб амаликитянина. Та покинув мене пан мій, бо я захворі́в три дні тому. |
|
14 Ми були вдерлися на пі́вдень керетеїв, і на той, що Юдин, та на південь Калева. А Ціклаґ ми спалили огнем“. |
|
15 I сказав йому Давид: „Чи не заведеш мене до тієї орди?“ А той відповів: „Присягни мені Богом, що не вб'єш мене, і що не ви́даси мене в руку мого пана, то спрова́джу тебе до тієї орди“. |
|
16 І він спрова́див його, аж ось — вони розпоро́шені по пове́рхні всієї тієї землі, їдять та п'ють та святкують з при́воду всієї тієї великої здо́бичі, що вони набрали з филистимського кра́ю та з Кра́ю Юдиного. |
|
17 І бив їх Давид від ранку аж до вечора насту́пного дня, і не втік із них ніхто, крім чотирьохсот чоловіка хлопців, що повсіда́ли на верблю́дів, і повтіка́ли. |
|
18 І врятував Давид усе, що позабирав був Амалик. І оби́дві свої жі́нки Давид урятував. |
|
19 І не пропало їм нічого: усе, від мало́го й аж до великого, і аж до синів та дочо́к, і від здо́бичі, і аж до всьо́го, що ті взяли були собі, — усе вернув Давид! |
|
20 І взяв Давид усю худобу дрібну́ та худобу велику, а ті, що йшли перед тією чередою, говорили: „Це Давидова здо́бич!“ |
|
21 Пото́му прийшов Давид до тих двохсот людей, що були слабі́, щоб іти за Давидом, і що їх він лишив був при потоці Бесо́р, а вони повихо́дили назу́стріч Давидові та назустріч народові, що з ним. І підійшов Давид до народу, і запитався їх про мир. |
|
22 І стали говорити всі люди злі та негідні з тих людей, що ходи́ли з Давидом, та й сказали: „Вони не ходили з нами, тому не дамо їм зо здо́бичі, що ми відняли, бо кожному дамо тільки жінок його та синів його, нехай відведуть, і нехай ідуть!“ |
|
23 А Давид сказав: „Не робіть так, браття мої, з тим, що дав нам Госпо́дь, і пильнував нас, і дав орду́, що йшла на нас, у нашу руку. |
|
24 А хто послухає вас у такій речі? Бо яка частина того, хто ходив до бо́ю, то така частина й того, хто сидів при ре́чах, — рівно поділять“. |
|
25 І сталося від цього дня й далі, і зробив він це за постанову та за зви́чай для Ізраїля, і він існу́є аж до цього дня. |
|
26 І прийшов Давид до Цікла́ґу, і послав зо здо́бичі Юдиним старши́м, при́ятелям своїм, говорячи: „Оце вам подарок зо здо́бичі Господніх ворогі́в“, — |
|
27 тим, що в Бет-Елі, і тим, що в Рамо́ті півде́ннім, і тим, що в Яттері, |
|
28 і тим, що в Ароері, і тим, що в Сіфмоті, і тим, що в Ештемоа, |
|
29 і тим, що в Рахалі, і тим, що в міста́х Єрахмелеянина, і тим, що в містах Кене́янина, |
|
30 і тим, що в Хормі, і тим, що в Бор-Ашані, і тим, що в Атаху, |
|
31 і тим, що в Хевро́ні, і до всіх тих місць, куди ходив Давид, він та люди його. |
Первая книга царствГлава 30 |
|
1 |
|
2 Женщин, что были в селении, и всех, кто там оставался от мала до велика, они взяли в плен, но никого не убили, а увели с собой. |
|
3 Давид со своими людьми подошел к селению и увидел, что всё сожжено огнем, а их жен, сыновей и дочерей увели в плен. |
|
4 Давид и все, кто с ним был, громко зарыдали и плакали, пока не иссякли у них слезы и силы. |
|
5 Попали в плен и две жены Давида: Ахиноам из Изреэля и Авигаиль, бывшая жена Навала с Кармила. |
|
6 Очень тяжело было Давиду. Народ так горевал о своих сыновьях и дочерях, что едва не побил его камнями. Но Давид черпал силы в ГОСПОДЕ, Боге своем. |
|
7 |
|
8 Давид вопросил ГОСПОДА: «Идти ли мне в погоню за грабителями, разобью ли я их?» «Иди, — был ответ, — ты их нагонишь и вызволишь своих!» |
|
9 Давид выступил с шестью сотнями своих людей. Когда они дошли до потока Бесор, то часть людей осталась там. |
|
10 Давид продолжал погоню с четырьмя сотнями человек, а двести утомились настолько, что не могли перейти потока Бесор и остались там. |
|
11 |
|
12 дали ему немного сушеных смокв и две горсти изюма; и когда он поел, то пришел в себя — ведь три дня и три ночи он ничего не ел и даже воды не пил. |
|
13 Давид спросил его: «Чей ты и откуда?» Тот ответил: «Я египетский юноша, раб одного амалекитянина. Бросил меня мой владыка, когда три дня назад я заболел. |
|
14 Мы ходили в набег на южный край керетитов, и на селения в Иудее, и на южный край Халева, и Циклаг мы сожгли огнем». |
|
15 Давид спросил его: «Проведешь ли ты меня к этим грабителям?» Тот ответил: «Поклянись мне Богом, что не убьешь меня и не выдашь владыке, и я проведу тебя к этим грабителям». |
|
16 |
|
17 Давид разил их с утренней зари и до вечера следующего дня, и никто из них не спасся, кроме четырехсот слуг, что сели на верблюдов и бежали. |
|
18 Давид отбил всех, кого взяли в плен амалекитяне, и спас двух своих жен. |
|
19 Не пропал у них никто от мала до велика — ни сыновья, ни дочери, и ничего не пропало из добычи, которую захватили у них, — всё возвратил Давид. |
|
20 Давид захватил также все стада и отары амалекитян, их погнали перед собственным скотом, назвав их добычей Давида. |
|
21 |
|
22 Но были среди тех, кто ходил с Давидом в поход, и злые, вздорные люди, и они стали говорить: «Раз они не ходили с нами в поход, не станем делиться с ними захваченной добычей: пусть каждый берет свою жену и детей и убирается прочь!» |
|
23 Но Давид ответил им: «Не должно так поступать, братья! Вот что даровал нам ГОСПОДЬ: Он хранил нас и предал в наши руки грабителей, что напали на нас. |
|
24 Да и кто станет слушать вас в этом деле? Какова доля ходившим на битву, такова и оставшимся при обозе: равные всем доли!» |
|
25 С того дня и впредь сделал он это обычаем в Израиле. |
|
26 |
|
27 тем, кто в Бет-Эле, и кто в Рамот-Негеве, и в Яттире, |
|
28 и в Ароэре, и в Сифмоте, и в Эштемоа, |
|
29 и в Рахале, и в селениях ерахмеэльских, и в селениях кенейских, |
|
30 и в Хорме, и в Бор-Ашане, и в Атахе, |
|
31 и в Хевроне — во всех тех местах, где бывал Давид со своими людьми. |
1-а СамуїловаРозділ 30 |
Первая книга царствГлава 30 |
|
1 |
1 |
|
2 І позабирали вони до неволі жіно́к, що були в ньому, від мало́го аж до великого, нікого не забили, але забрали, та й пішли своєю дорогою. |
2 Женщин, что были в селении, и всех, кто там оставался от мала до велика, они взяли в плен, но никого не убили, а увели с собой. |
|
3 І прийшов Давид та його люди до того міста, а воно спа́лене огнем! А їхні жінки, та сини їхні, та їхні до́чки — забрані в неволю. |
3 Давид со своими людьми подошел к селению и увидел, что всё сожжено огнем, а их жен, сыновей и дочерей увели в плен. |
|
4 І підніс Давид та народ, що з ним, свій голос, та й плакали, аж поки не стало їм сили плакати. |
4 Давид и все, кто с ним был, громко зарыдали и плакали, пока не иссякли у них слезы и силы. |
|
5 І були взяті до неволі оби́дві Давидові жінки́: їзреелі́тка Ахіноам та Авіґаїл, коли́шня жінка кармелітянина Навала. |
5 Попали в плен и две жены Давида: Ахиноам из Изреэля и Авигаиль, бывшая жена Навала с Кармила. |
|
6 І було Давидові дуже гірко, бо народ говорив, щоб його вкаменувати, бо засмутилася душа всього народу, — кожен обурився за синів своїх та за дочо́к своїх. Та Давид зміцни́вся Господом, Богом, своїм. |
6 Очень тяжело было Давиду. Народ так горевал о своих сыновьях и дочерях, что едва не побил его камнями. Но Давид черпал силы в ГОСПОДЕ, Боге своем. |
|
7 І сказав Давид до священика Евіятара, Ахімеле́хового сина: „Принеси до мене ефо́да!“ І Евіята́р приніс ефода до Давида. |
7 |
|
8 І запитав Давид Господа, говорячи: „Чи мені гнатися за тією ордою, чи дожену́ її?“ А Він відказав йому́: „Женися, бо конче дожене́ш, і конче ви́зволиш“. |
8 Давид вопросил ГОСПОДА: «Идти ли мне в погоню за грабителями, разобью ли я их?» «Иди, — был ответ, — ты их нагонишь и вызволишь своих!» |
|
9 І пішов Давид, він та шість сотень люда, що з ним, і вони прийшли аж до потоку Бесор; а відсталі спинилися. |
9 Давид выступил с шестью сотнями своих людей. Когда они дошли до потока Бесор, то часть людей осталась там. |
|
10 І гнався Давид, він та чотири сотні чоловіка. А двісті люда спини́лися, бо були слабі, щоб перейти потока Бесор. |
10 Давид продолжал погоню с четырьмя сотнями человек, а двести утомились настолько, что не могли перейти потока Бесор и остались там. |
|
11 І знайшли вони в полі єги́птянина, і привели́ його до Давида, і дали йому хліба, а він їв, і напоїли його водою. |
11 |
|
12 І дали́ йому половину грудки сушених фіґ та дві в'язки родзи́нок. І він з'їв, і вернувся дух його до нього, бо він не їв хліба та не пив води три дні та три ночі. |
12 дали ему немного сушеных смокв и две горсти изюма; и когда он поел, то пришел в себя — ведь три дня и три ночи он ничего не ел и даже воды не пил. |
|
13 І запитав його Давид: „Чий ти та звідкіля́ ти?“ А той відказав: „Я єгипетський юнак, раб амаликитянина. Та покинув мене пан мій, бо я захворі́в три дні тому. |
13 Давид спросил его: «Чей ты и откуда?» Тот ответил: «Я египетский юноша, раб одного амалекитянина. Бросил меня мой владыка, когда три дня назад я заболел. |
|
14 Ми були вдерлися на пі́вдень керетеїв, і на той, що Юдин, та на південь Калева. А Ціклаґ ми спалили огнем“. |
14 Мы ходили в набег на южный край керетитов, и на селения в Иудее, и на южный край Халева, и Циклаг мы сожгли огнем». |
|
15 I сказав йому Давид: „Чи не заведеш мене до тієї орди?“ А той відповів: „Присягни мені Богом, що не вб'єш мене, і що не ви́даси мене в руку мого пана, то спрова́джу тебе до тієї орди“. |
15 Давид спросил его: «Проведешь ли ты меня к этим грабителям?» Тот ответил: «Поклянись мне Богом, что не убьешь меня и не выдашь владыке, и я проведу тебя к этим грабителям». |
|
16 І він спрова́див його, аж ось — вони розпоро́шені по пове́рхні всієї тієї землі, їдять та п'ють та святкують з при́воду всієї тієї великої здо́бичі, що вони набрали з филистимського кра́ю та з Кра́ю Юдиного. |
16 |
|
17 І бив їх Давид від ранку аж до вечора насту́пного дня, і не втік із них ніхто, крім чотирьохсот чоловіка хлопців, що повсіда́ли на верблю́дів, і повтіка́ли. |
17 Давид разил их с утренней зари и до вечера следующего дня, и никто из них не спасся, кроме четырехсот слуг, что сели на верблюдов и бежали. |
|
18 І врятував Давид усе, що позабирав був Амалик. І оби́дві свої жі́нки Давид урятував. |
18 Давид отбил всех, кого взяли в плен амалекитяне, и спас двух своих жен. |
|
19 І не пропало їм нічого: усе, від мало́го й аж до великого, і аж до синів та дочо́к, і від здо́бичі, і аж до всьо́го, що ті взяли були собі, — усе вернув Давид! |
19 Не пропал у них никто от мала до велика — ни сыновья, ни дочери, и ничего не пропало из добычи, которую захватили у них, — всё возвратил Давид. |
|
20 І взяв Давид усю худобу дрібну́ та худобу велику, а ті, що йшли перед тією чередою, говорили: „Це Давидова здо́бич!“ |
20 Давид захватил также все стада и отары амалекитян, их погнали перед собственным скотом, назвав их добычей Давида. |
|
21 Пото́му прийшов Давид до тих двохсот людей, що були слабі́, щоб іти за Давидом, і що їх він лишив був при потоці Бесо́р, а вони повихо́дили назу́стріч Давидові та назустріч народові, що з ним. І підійшов Давид до народу, і запитався їх про мир. |
21 |
|
22 І стали говорити всі люди злі та негідні з тих людей, що ходи́ли з Давидом, та й сказали: „Вони не ходили з нами, тому не дамо їм зо здо́бичі, що ми відняли, бо кожному дамо тільки жінок його та синів його, нехай відведуть, і нехай ідуть!“ |
22 Но были среди тех, кто ходил с Давидом в поход, и злые, вздорные люди, и они стали говорить: «Раз они не ходили с нами в поход, не станем делиться с ними захваченной добычей: пусть каждый берет свою жену и детей и убирается прочь!» |
|
23 А Давид сказав: „Не робіть так, браття мої, з тим, що дав нам Госпо́дь, і пильнував нас, і дав орду́, що йшла на нас, у нашу руку. |
23 Но Давид ответил им: «Не должно так поступать, братья! Вот что даровал нам ГОСПОДЬ: Он хранил нас и предал в наши руки грабителей, что напали на нас. |
|
24 А хто послухає вас у такій речі? Бо яка частина того, хто ходив до бо́ю, то така частина й того, хто сидів при ре́чах, — рівно поділять“. |
24 Да и кто станет слушать вас в этом деле? Какова доля ходившим на битву, такова и оставшимся при обозе: равные всем доли!» |
|
25 І сталося від цього дня й далі, і зробив він це за постанову та за зви́чай для Ізраїля, і він існу́є аж до цього дня. |
25 С того дня и впредь сделал он это обычаем в Израиле. |
|
26 І прийшов Давид до Цікла́ґу, і послав зо здо́бичі Юдиним старши́м, при́ятелям своїм, говорячи: „Оце вам подарок зо здо́бичі Господніх ворогі́в“, — |
26 |
|
27 тим, що в Бет-Елі, і тим, що в Рамо́ті півде́ннім, і тим, що в Яттері, |
27 тем, кто в Бет-Эле, и кто в Рамот-Негеве, и в Яттире, |
|
28 і тим, що в Ароері, і тим, що в Сіфмоті, і тим, що в Ештемоа, |
28 и в Ароэре, и в Сифмоте, и в Эштемоа, |
|
29 і тим, що в Рахалі, і тим, що в міста́х Єрахмелеянина, і тим, що в містах Кене́янина, |
29 и в Рахале, и в селениях ерахмеэльских, и в селениях кенейских, |
|
30 і тим, що в Хормі, і тим, що в Бор-Ашані, і тим, що в Атаху, |
30 и в Хорме, и в Бор-Ашане, и в Атахе, |
|
31 і тим, що в Хевро́ні, і до всіх тих місць, куди ходив Давид, він та люди його. |
31 и в Хевроне — во всех тех местах, где бывал Давид со своими людьми. |